Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Моторошна історія вбивці
Памʼятаю, як дочитала цей роман у поїзді Київ - Одеса далекого 2009 року. Дочитала і зраділа, бо страшенно мучилася. Найбільше - натуралістичним підходом автора, який так майстерно описував запахи, зокрема неприємні, що інколи виникало бажання піти до вбиральні. У цьому, власне, і полягає майстерність Зюскінда. Постмодерний підхід до зображення персонажів, акцент на еротизмі та сексуальності, відвертість в описі забороненого. Перед нами - геніальний парфумер та не менш геніальний убивця, який у пошуках запаху не гребує вбивством молоденьких дівчат.
Бій з демоном
Це не просто три біографії. Це три психологічні портрети, три трагічні долі. Вони поєднані автором через один спільний мотив — "демона", що живе всередині кожного творця. Цвейг називає цих трьох одержимими. Але не в релігійному чи романтичному сенсі. Вони одержимі внутрішнім безпокоєм, "демоном", що вириває людину за межі її буденності, комфорту, спокою. Це внутрішній порив, що штовхає людину у творчість, у крайнощі, у безумство. Гельдерлін — поет, що прагнув до божественного ідеалу, але зламався під вагою власного бачення світу.
Феріде і Кямран
Моє дитинство припало на 1980-ті - початок 1990-х років. Це був час появи перших серіалів, зокрема зарубіжних. І якраз тоді по телевізору я вперше почула про Феріде і Кямрана. Ніяк не забуду дівчину, що сидить на дереві та їсть шоколад. Кямран, в якого вона була до нестями закохана, завжди приносив їй коробки з шоколадом, терпів її дотепи та насмішки, а сам був ввічливим і мовчазним. І як же змінилася ця весела дівчина впродовж розгортання дії, якою серйозною і глибокою вона врешті стала! Десь у віці 11 років я знайшла вдома книгу «Чаликушу» і вирішила її прочитати.
Велика важлива книга про мистецтво
Даніелле Криза приходить не з критикою, а з потребою справедливості. Її «Велика важлива книга про мистецтво (тепер і про жінок)» перевертає канон: знімає зі стін обличчя, за якими стояли не музи, а мисткині, чиї імена зникали у тіні «великої чоловічої історії». Авторка пише з пристрастю, що межує з поезією, і водночас — з фактами в руках. Вона знайомить із десятками художниць — від давніх майстринь до сучасних візіонерок, які не лише творили, а й боролись: за право бути, бачити, зображати. У кожній історії жива боротьба за простір, свободу, видимість.
Коротка книжка про мистецтво
«Коротка книжка про мистецтво» — невелика за обсягом книга. Це не путівник по епохах, не словник художників і не чергова енциклопедія «відомих полотен». Це — розмова. Розмова інтелігентна, часом провокаційна, але завжди чесна. Арнольд не боїться визнати: багато з того, що ми знаємо про мистецтво, — це результат вибору. А де вибір — там і влада. Історія мистецтва, виявляється, зовсім не нейтральна. Вона ставить перед нами запитання, що зазвичай ховаються за склом музейних вітрин: Чому одне зображення — мистецтво, а інше — “ремесло”? Чому ми віримо музеям, а не собі?
Благай, кради і позичай
У світі, де ідеї вважаються валютою, Роберт Шор приходить як своєрідний інтелектуальний пірат. Його книга «Благай, кради і позичай» — це мануал для бунтівного розуму, маніфест для кожного, хто коли-небудь боявся бути «неоригінальним». Цей текст — не заклик до бездумного копіювання, а ода культурному канібалізму. Шор знімає з ідеї корону, показуючи її як результат постійного обміну, мутації та переосмислення. У його руках запозичення — це не злочин, а вища форма поваги. Іронічно, інтелігентно автор переконує: усе вже було зроблено, але не тобою. У кожному розділі — провокація.
Повість про сімʼю
Дуже часто у відгуках про цю пʼєсу можна знайти багато позитивних моментів, мовляв, Платон Ангел є зразковим батьком, який прищепив своїм дітям повагу до праці, порядність, гідність. Однак у мене склалося зовсім інше враження про цього чоловіка, швидше негативне. Особливо на початку твору, коли він збирає гроші від своїх дітей, які ті заробили за місяць. Навіть стипендію молодшого сина бере! Не дає дочці грошей на мовні курси, кажучи, що для цього вона повинна знайти додатковий заробіток, та й узагалі не схвалює її бажання вчитися на стюардесу.
Темний
Цьогоріч український книжковий ринок несподівано став сценою для повернення Пітера Пена — тільки вже не як безтурботного хлопчика з чарівного Неверленду, а як темної, двозначної постаті, що змушує читача ставити незручні запитання. У цьому новому сезоні переосмислення знайомої казки варто відзначити дві книги: «Викрадач дітей» Джеральда Брома та «Розпусні загублені хлопці. Темний» Ніккі Сент-Кроу. Хоча обидві книжки живляться з однієї міфології, підходять до неї вони по-різному.
Книжкові злодії
Книга розгортається як подорож європейськими бібліотеками, сховками, підвалами — тими місцями, куди насамперед спрямовувались нацистські бригади бібліотечних пограбувань. Рідел веде нас через вулиці Парижа та Берліна, через маленькі польські села, через приватні й державні колекції — показуючи, як збирали, переховували, продавали або знищували книжки. Описані втрати — мільйони томів, але найтяжчі — моральні та культурні: у знищенні ідей, у викривлених архівах, у порожніх полицях, де колись була історія. Автор веде читача без зайвої сентиментальності, але з ясним серцем.
Що це взагалі таке?
Ця книжка — не підручник, не суха лекція і не хронологія ізмів. Це щось набагато живіше. Уявіть собі прогулянку музеєм сучасного мистецтва з другом, який не морщит лоба і не сипле складними термінами, а розповідає, чому Дюшан поставив пісуар у виставковий зал, чому Ворхол робив копії супових банок, і чому це все — не жарт. Гомперц володіє рідкісним даром пояснювати складне — просто, але без спрощення. Він ніби підморгує читачеві: «Так, я знаю, ти теж думаєш, що це якась маячня. Але давай разом подивимось, що за цим ховається». І ти дивишся.