І

І
Розповідь, яку я поведу далі, сталася предавно. Розказана вона мені була старою-престарою жінкою.
На одному красивому українському хуторі жила родина козака Данила Чабана. До слова, цей хутір йому й належав, бо він його успадкував. Населений пункт цей був розташований у дуже мальовничому місці. Його оточували степ, ліс, річка, луки, гори й долини. Влітку, під час сходу сонця, тут відкривався неймовірний краєвид. Не менш красивими були вечори з усипаним яскравими зорями небосхилом. Ще одною перевагою цього місця були хороші сусіди, також з роду козаків.

Одного погожого літнього ранку у дворі Лавріна Запорожця проводили свято — його дружині, Тетяні виповнилося 50 років. Відсвяткувати цю подію приїхали до рідної домівки всі шестеро дітей подружжя — Роман, який був військовим, а саме лейтенантом прикордонних військ, моряк Сава, Григорій, що працював агрономом, Іван-аритилерист та Трохим, що подарував Запорожцям аж п’ятеро внуків і, звісно ж, єдина донечка приїхала до матері на ювілей — Олеся.

Головний герой А., міряє кроками заставлену книгами кімнату, думаючи про те, що у дитячі роки життя було напрочуд простим. Коли він був малим хлопчиною, то зробити його щасливим міг всього-навсього іграшковий автомобіль. Тепер же все набагато складніше, бо він зіткнувся з творчою кризою.